Печать
Просмотров: 7239

Рейтинг:  5 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активна
 

ДокументПубликуем уникальный документ, связанный с историей Украинской Греко-Католической Церкви в Одессе. Вниманию читателей мы предлагаем письмо-обращение актива православной католической общины города, написанное в 1918 году. В письме настоятель общины о. Илья Клывак дает зарисовку религиозно-политической ситуации в Одессе начала ХХ века, расказывает о духовных проблемах и вызовах, стоящих перед христианскими пастырями здесь, объясняет важность постройки храма УГКЦ в "этом украинском Вавилоне", - храма, который не построен и доныне.

Материал публикуется на языке оригинала. 

 

1918 р., червня 4, Одеса. - Відозва Укр. Церковного Комітету Греко-Православно-Католицької парафії в Одесі (УГКЦ) до духовенства й мирян з проханням допомогти в побудові храму в Одесі. 

Відозва

Українського Комітету Церковного Греко-Православно-Католицької парафії в Одесі Архидієцезії Митрополичої Львівсько-Галицької Єпархій Кам'янець-Подільської

 

До всіх побожних сердець християнських прохання про ласкаву поміч на збудування українського Храму Божого в Одесі,
першого на Низовій Україні

Одеса XIX століття

Христос Воскресе,

Любі браття і сестри!


Не з иншої причини, а лиш для більшої слави Христа і для виповнення Його недослідимих намірів, взиваємо до Вас, дорогі во Христі браття і сестри, про поміч на збудування Храму Божого в Одесі.


В Одесі та в окрузі її є чимало наших вірних, як здавен осілих тут, так і недавно прибулих сюди, - українців Галича і Холма, а також і руских та біло-русинів. Вони, розкинуті по безкраїх степах Низової України, як родинами, так і одинокими особами, здавен вже вимирають з голоду духовного. Їх треба згуртувати в одно стадо Христове. Трудне це діло, коли нема свого Храму Божого. Тим часом у нас немає сил збудувати собі святиню самостійно. Нас багато, але матеріально ми убогі, бо наші вірні - це здебільшого робітничий та інтелігентський пролетаріат, а зараз на Україні всюди руїна, безробіття, дорожнеча, спекуляція...


Перед революцією московський царський уряд з ненавистю і заїлістю переслідував нашу віру, Церкву і народ, - ба навіть простягав свої цупкі руки на галицько-українські святощі народно-церковні, чуючи, звідки загрожувала йому смерть.


Христос, дивний в своїх святих намірах, знищив ту фараонську погоню за душами вірних, знівечив цезаро-папський престиж обману, насильства й кнута і розбив-розпорошив саме його царство.


І от, гноблені і мучені за свою віру і народність остались по-нині, а фараон поруганий лежить в поросі, обезчещений своїми таки підданими і дітьми. Всі стріли і зброя, повернені проти самого гонителя та його системи - проти нагайки, сибірської неволі і ганьби.


Так само сталося і в Америці, і всюди, всюди.


Колись на Україні пишалися наші храми, школи і просвітні товариства, під проводом нашим цвіла тодішня наука і культура, але все те московська царська рука знищила дорешти, а прищепила одноманітну темноту, розсіяла духовну розпусту і духовну порожнечу.


Зараз тут, в релігійно-моральнім життю, - пустиня і сум: поверховість, несвідомість, неморальність, безбожіє...


Крім Києва, широка і далека Україна-Ненька не має зараз ані одної нашої церкви, - церкви українських національно-політичних піонерів та визначних культурних діячів, як от, приміром, о. Маркіян Шашкевич, о. Омелян Огоновський, о. Антон Могильницький, о. Микола Устиянович, о. Степан Качала, о. Остап Нижанківський, о. Юрій Кміт, о. Тимофій Бурдуляк та инші. А організатор американської України, Пр[еподобний] о. Сотер Ортинський! А Впр. о. Андрей Шептицький, в'язень Суздальський!..


Годі казати, яка потреба є в церкві, що дала Україні цілу безліч діячів, більш чи менш подібних до вищезгаданих; годі сумніватися, який величезний національно-культурний чинник становить собою наша церква, де немає вже суперечок "бути чи не бути", українізувати чи не українізувати Службу Божу, чи стояти твердо при українстві чи почекати ще, - може знов буде цар і Україна знов впаде... З цього боку позиція нашої церкви давно вже визначилася, є і буде певною во віки віков.


Але, крім того, відсутність нашої церкви на Україні дуже зле відбивається на вірі і моральности наших вірних, які блукають, як вівці без пастиря, і тонуть, врешті, в морі всілякого зневірря й зіпсуття, якого тут повно-повнісінько!


Це ясно виявилося під час цієї страшної війни, коли наші люди тисячами розійшлися по Україні, Московії й Сибіру. Вони не мали свого притулку, ані заспокоєння своїх потреб духовних і матеріальних. Багато з них заблудилося, багато звихнули свою віру, чесність і характер, і от вони тепер для нашої віри й народности так як пропащі. Цього на далі не повинно бути! Ми віримо, що в нашій вселенській Церкві, в нашій культурній Батьківщині, в нашій вільній Країні - і там, на заході, і тут, - знайдуться такі сильні вірою і любовію до Христа, до Його Церкви Всесвітньої, до Його Апостольського Престолу, до ідеї місіянської і до пригнобленого віками українського народу, що зрозуміють нашу ідею і дадуть спромогу рятувати те, що не загинуло ще дорешти.


Бог і Його свята правда на нашім боці, і немає в нас обману або насильства.


Революція в Московії і на Вкраїні дала й нам свободу релігійну, котрої тут не було від віків. Всім віроісповіданням більш-менш вільно було жити в царстві московськім, - в Петербурзі, приміром на виднім місці, пишався Храм Буди монгольського, - лиш наша греко-православна-католицька Церква, або, як казали за старих часів, "уніяцька", - навіть після 1905 року не могла існувати в межах московського царства.


Скопці, хлисти та инші небезпечні для громадської моральности сектанти жили тут і творили свої паскудні "обряди", а наша церква, що має своїм призначенням єдність віри Христової на цілім світі, що має на своїй хоругві "Да будет єдино стадо і єдин пастир", не мала права переступити московського кордону!


По великім перевороті в бувшім царстві московськім багато ще лишилося вольних і невольних рабів, котрі, ми знаємо, будуть спиняти наше святе діло всіми правдами й неправдами, та нічого: все це має бути боротьба остання, і Церква Христова буде, врешті. Єдина, Свята, Соборна (Вселенська) і Апостольська!


Вже зараз багато є, що горнуться до нашої віри, пізнавши безодню обману цареславія або ж цезаропапізму, трухлявість моралі його та жорстокість системи його. Але в нас бракує свого Храма!


Храма, свого власного Храма нам треба, де би ми могли розвинути всю красу і величавість правди і святости нашіх ідеалів. Тим часом, з ласки наших одновірців латинського обряду, ми тулимося в приділі одеської римо-католицької церкви і нам дуже і дуже тяжко розвинути нашу працю в ширшім розмірі та виповнити всі чудові наші рідні обрядові деталі. Отже, лишається одно, конче потрібне, за всяку ціну: збудувати свій храм! Не кажучи вже про необхідність мати своє помешкання для школи, приюту та дому парафіяльного, нам найперше потрібен власний храм, бо ми і наші вірні тратимо великі благодаті і скарби, які так обильно Дух Святий розливає по цілій Україні, на народи її. Поле тут, правда, ялове, але просторе, і Пресвяте Серце Христове вибрало собі спосіб, як спасати своє стадо, а Покров Пресвятої Непорочно-Зачатої Діви закриває широкі стопи України і "спасає - ізбавляє люди своя". Ось нині є час до роботи Божої. Жниво велике, поле широке, а робітників мало. Діло святе перед нами, не золотом і діамантами ткане, а дарами й плодами Св. Духа мережане і Його благодатьми осіяне. Поможіть, браття й сестри, в цім великім ділі!


Той лиш зрозуміє нас, що бував або чував, що діється нині на Україні та й Московії, який тут страшний упадок віри і моралі, які науки й теорії тут панують, яка загальна руїна і обман, який плач і скрежет зубів, свари, лайки, війни-бійки братів з братами, голод і рабство тілесне й духовне, - а все це буяє на грунті несвідомого соціалізму, взятого широкими масами, не як ідея до повільного, парламентарного переведення соціальних поліпшень, але - як крайній чинний анархізм-нігілізм, дикий, безідейний, безвідповідальний, з надужиттям елементарних прав людини, опертий на безпросвітно темній, безкритичній масі неграмотного селянства і одуреного безсумлінними ватажками, з найголовнішим лозунгом їх; Вали все, що бачим! Уживай всього до сходу! Нічого не роби! їж, пий і веселися аж до сконання!


І серед цеї мерзоти запустіння нам доводиться насаждати і вішати святі відвічні правди Божі, заховувати діти від соблазну і новомодного похмілля, творити нову церкву, будувати Храм Божий, переводити організацію наших духовних сил, не маючи ні звідки помочи, ані поради, щоб наші недобитки могли знайти спокій, насолоду і щастя, щоб навчилися молитися, вірити і жити по заповідям Христовим для вищої цілі, а не лиш для свої особистої - матеріальної, навчати всіх і вся инакше мислити, говорити і робити, ніж їх учили віками і в останнє зводили збунтовані раби царського ярма.


Хто зрозуміє наше стремління, хай прийде нам на поміч і своєю лептою положить цеглину до збудовання так потрібного для молодої України Святого Божого Храму нашого в Одесі, в цьому українському Вавилоні!


Хто нам поможе, той зробить святе діло, богоугодне і патріотичне!


Отже, на вас, дорогі браття і сестри, як на дітей своєї Церкви і Батьківщини, сподіваємося ми, сподівається нова Україна і цілий християнський Схід. Поможіть!


Христос Воскресе!

Український Церковний Комітет Греко-Православно-Католицької парафії ул. Катеринівська, ч. 33

о. Ілля Кливак, настоятель і голова Комітету
Стефан Кобринець, заступник,
Киприян Шульган, писар,
Михайло Грицай, скарбник,
С. Тарновський, І. Мущинський - радні.


У. Н. Р. Друкарня Губерніального Комісаріата Освіти - м. Одеса ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 4, спр. 1847, арк. 43. Окр. відбиток.

 

 


Джерело: Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Т. І "Церква і церковна єдність". Документи і матеріали 1899 - 1944. Львів, 1995.