Печать
Рубрика: Мирослав Иван Любачивский
Просмотров: 6773

Рейтинг:  0 / 5

Звезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 

Хрест27 вересня православні та греко-католики відзначили празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви та має один день перед- та 7 днів попразництва. Історики Східної Церкви вважають, що насамперед дві події лягли в основу встановлення цього празника: віднайдення в IV ст. Хреста, на якому розп’яли Ісуса, та повернення цього хреста з Персії до Єрусалиму у VII столітті.

 

До уваги відвідувачів сайту представляємо проповідь Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, предстоятеля УГКЦ в 1984—2000 роках, присвячену празнику Воздвиження Чесного Хреста, в якій видатний український богослов розважає над значенням Хреста Господнього в житті людства і кожного християнина зокрема.

Хрест — знак Христової перемоги над світом

Празник Воздвиження Чесного Хреста

Ів 19,6-11, 13-20, 25-35 

 

Церква свята відзначує сьогодні празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Святкує цю знаменну подію, коли то цар Константин і його мати Олена віднайшли правдивий хрест Христа Господа на горі Голготі, піднесли його вгору перед зібраним народом, щоб люди віддали тому знаряддю Христової смерти належну пошану. Будучи ще поганином, цар Константин запізнався зі знаряддям смерти Спасителя, з хрестом, у дивний спосіб. Перед боротьбою з Максентієм, претендентом до престолу Римської Імперії, він у видінні побачив на небозводі знак хреста з написом: «Під цим знаменом переможеш!» Уважаючи це знаком Божим, він приказав на прапорах свого війська примістити той знак хреста. І дійсно, його війська, несучи прапори зі знаком хреста, перемогли ворожі сили в двох рішаючих битвах. Так ото Константин став римським імператором — Константаном Великим.

Посів Божої науки, що його засіяв Ісус Христос у Палестині, поширювався за допомогою місійної праці апостолів по цілому світі. Віра Христова досягнула не тільки нещасних невільників та простих, бідних людей, але потягнула за собою навіть найбагатших. Навіть найвищі особи, тобто пануючі у царських дворах, прихилилися до навчання Спасителя. На царському дворі мати цісаря Константна Великого св. Олена прийняла віру Христову й стала Його найщирішою послідовницею, Її впливові на сина Константина завдячує Церква Христова припинення гонінь на християн, які тривали три сотні літ. Щоб виявити свою вдячність Христові за перемогу над ворогом, яку Він дав її синові Константинові, вона вирішила відшукати хресне дерево, на якому був розп’ятий наш Спаситель. Одержавши дозвіл від імператора —свого сина Константина, подалась вона з робітниками до Палестини на гору Голготу. По якомусь часі вони віднайшли на Голготі три хрести. Важко, однак, було пізнати, котрий саме був тим блаженним деревом, з якого потекли до нас потоки Божих ласк, тобто на якому повис Христос за наші гріхи. Якраз у тому часі несли тіло мерця, щоб його в сусідстві похоронити. То ж урадили, щоб доторкатися тими хрестами тіла померлого в надії, що Спаситель чудом об’явить їм, котрий був знаряддям Його мук і смерти. І дійсно, Господь об’явив їм хрест, на якому був розп’ятий, бо коли доторкнулись до тіла мерця одним із хрестів, той повернув до життя. Пізнавши завдяки тому небувалому чудові, котрий хрест Спасителя, патріярх, який був там також між ними, підніс угору дерево хресне, а ввесь народ, б’ючись у груди, падав ниць до землі, співаючи митареву молитву: «Господи, помилуй! Боже, будь милосердний — будь милостивий.»

Так ото Хрест Христовий став знаком перемоги Христа над смертю й над гріхом, воднораз же й символ Христової Церкви. Дивує нас напевне, чому згадка ганебної смерти Христа Спасителя й знаряддя Його мученичої смерти має пригадувати нам на Нього самого й на його науку? 3емні володарі вишукують найбільш величних і славних моментів з їхнього життя й подають народові, щоб їх зберігали в пам’яті. Христос, однак, вибрав Найганебніший момент свого життя, коли Він являється найбільш безпомічним, безсилим і опущеним усіма своїми поклонниками. Відповіддю на наше питання будуть слова святого Письма, в яких Господь Бог звертається до нас, своїх сотворінь, і каже: «Бо мої гадки — не ваші гадки, та й наші дороги — не мої дороги, — каже Господь» (Іс 55,8). Господь об’являє нам свою силу якраз у цій найбільшій немочі своєї людської природи; якраз у її найбільшому пониженні.

На перший погляд видається нам, що бездушне й безсиле тіло Спасителя, що висить на хресті, не є відповідним знаменом для новооснованого Царства Божого на землі. Бо як же ж хрест, знак ганебної смерти, пониження й поразки може бути відповідним знаком перемоги? І насамперед, як може нам представляти перемогу Ісуса Христа? Виглядає, що кращим символом було б воскресення Христове, де Він стоїть на хресті, який під ногами Спасителя висловлював би краще цю правду, що Христос потоптав смерть і її знаряддя хрест. Та не так хотів Спаситель. Бо в Його Божих гадках якраз хрест, знаряддя Його смерти, найкраще висловлює Його перемогу над дияволом і самою смертю. Безсилий і умираючий на хресті Христос Спаситель перемагає смерть, подібно як і Його відвічного ворога диявола. Він то не смів наблизитись до Нього, коли Спаситель як славний учитель проходив землю Палестинську від краю до краю, наймаючи людей, оздоровляючи, а то й воскрешаючи померлих. Він боявся наблизитись до Нього, коли Спаситель своєю всемогутньою сплою проганяв його слуг дияволів з людей, в яких тілах вони поселились і мучили їх. Але тепер, бачивши, що він уже осягнув своє, тобто привів юдеїв до того, що вони замучили й прибили до хреста Месію, сподівався, що вже позбувся Христа назавжди, тому Він уже не буде непокоїти його царства на землі. То ж радів сатана разом з юдейською старшиною і фарисеями, що, зробивши кінець Бого-Чоловікові, спричинив тим самим і кінець його царству — Церкві Святій. Але якраз у цьому його помилка, бо Христос своєю мученичою смертю власне потоптав смерть, знищив її жало й зробив кінець тому страхові, який вона наводила на людей: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало смерти — гріх, а сила гріха — закон. Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (1Кр 15,55сс). Смерть стала перемогою Христа, а Його Царство, Церква Свята, черпає у підніжжі хреста всі свої ласки, якими очищує та скріплює своїх вірних.

Як знаємо, найпершим завданням Христа на землі було забрати гріхи світу геть від людського роду, як на це натякає св. Іван Хреститель словами: «Ось Агнець Божий, який забирає гріх світу» (Ів 1,29). Й у своєму хрещенні в річці Йордані, що його прийняв від Івана Хрестителя, Спаситель якраз узяв на себе ті гріхи цілого світу, щоби звільнити від них ціле людство. Щоб це осягнути, треба було Христові знищити ту свою людську природу, щоби з нею також знищити усі гріхи, які вона на собі понесла. Тому-то й Спаситель дозволив себе вбити, щоби зі смертю своєї людської природи також умертвити, знищити всі гріхи всіх людей. В той спосіб диявол, спричинюючи смерть Христа, проти своєї волі став причиною своєї власної поразки. Бо якраз смерть Спасителя, спричинивши смерть людської природи Христа, спричинила рівночасно знищення гріхів людства. Це й оте марево, яке висіло над людським родом, і ним диявол тримав людей у своїй неволі. То ж і не диво, чому диявол не може знести виду хреста. Він бо пригадує йому його власну глупоту, що він дався так звести, уважаючи, що смерть Христова стане не тільки кінцем його самого, але також і його діла на землі. Ось чому хрест Христовий став знаком його перемоги над злом, воднораз же знаком нашого звільнення від гріха, що був причиною нашої неволі в ярмі диявола.

Хрест Христовий, однак, є також знаком і доказом безмежної Божої любови до нас, людей, Його сотворінь. Без сумніву, Спаситель мусів любити нас безмежно, коли погодився прийнятися отих страшних терпінь, бичування, вінчання терновим вінком та прибиття до хреста. Він прийнявся всього того, щоб захоронити нас від страшних мук пекла. Його святий хрест навчає нас і зрозумінню того, що й нам треба терпіти, щоб за допомогою терпіння увійти в Царство Небесне. Це поясняє Спаситель своїм двом учням в дорозі до Емаусу: «О, безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли. Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк 24,25). Як хрест Христовий став знаком Його остаточної перемоги, так само він став ключем, який відчиняє нам брами небесні; став і печаттю, яка потверджує нашу небесну нагороду, тому ми повинні любити й почитати хрест Спасителя й принимати його, бо він є найкращим і найпереконливішим знаком Божої безмежної любови до нас. 

 


Текст набраний редакцією сайту «Православні католики Одеси» за виданням: о. д-р М. І. Любачівський. Проповіді. Частина 2. Рим, 1990. Видання Українського Католицького Університету, том 78.