Печать
Просмотров: 14845

Рейтинг:  0 / 5

Звезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 

Таїнство віриСеред усіх таїнств Царства Божого, що проявляється завдяки жертві Христовій тут, на землі, найважливішим є таїнство віри (1 Тим 3:9). Будучи породженою в серці людини благодаттю Святого Духа, божественна віра єднає нікчемну і безпорадну падшу душу зі святим і безмежним Господом. Без віри догодити Богові неможливо, пише апостол (Євр 11:6), і саме вірою ми осягаємо спасіння.

Незважаючи на те, що таїнство віри не включається до числа головних християнських святих тайн, воно тим не менш є важливішим від них усіх. Без віри жодне з семи святих таїнств не є дієвим, тоді як тільки одна віра, навіть за відсутності хрещення, миропомазання, євхаристії, сповіді, вінчання, оливо помазання та священства може очистити людину від усіх гріхів та відкрити брами до раю (Лк 23:43; 17:19). Зрозуміло, що сім таїнств також дуже важливі, але вони відносно віри є додатковими — її оживлюють та укріплюють.

А чому віра настільки цінна і важлива? Тут варто згадати значення цього слова в Святому Письмі. В єврейській мові віра має відповідник емуна (אמונה) — синонімічне слово із амен (אמן). Віра, таким чином, євреями розуміється як довіра, як вірність, прийняття волі Господньої зі смиренним „амінь”, „нехай буде по слову твоєму” (Лк 1:38). Деякі богослови не погоджуються з визначенням віри як довіри, наголошуючи на тому, що стародавній іврит був мовою примітивною, тому не мав окремого слова і визначення для віри. Але ж грецька мова набагато розвиненіша за іврит, і тим не менш в ній також віра і довіра позначаються одним словом — пістіс (πίστις). Тож і ми, говорячи про віру, будемо одночасно мати на увазі і довіру.

Віра-довіра принципово важлива тим, що ставить людину в онтологічно природне положення — положення слуги Божого, яким людина була первісно створена. В свій час людина втратила своє спілкування з Богом через недовіру Йому, внаслідок чого її природа була пошкоджена і викривлена, що в свою чергу призвело до набуття смертності. Саме тому релігійний шлях людини починається з довіри Богові. Зайнявши своє правдиве положення, яке відповідає первісній природі, людина вже зараз відновлює своє безсмертя і з’єднується з Творцем у послуху Його волі.

Якщо справжня християнська віра є даром згори, наслідком дії Святого Духа (Мт 16:17), як тоді людина може його набути? Бо ж не можна вимагати від людини того, що їй не належить, в той час як Господь Бог дуже наполегливо вимагає нашої довіри Йому! Духовний прочанин на шляху до Царства Небесного проходить різні етапи, у кожного з яких є власна специфіка.

Справді, ми не можемо видавити з себе віру, якщо в нас її немає. Не всі від дитинства виховані в християнській вірі, є люди, що від народження перебували або в атеїстичному, або навіть у поганському середовищі, відповідно правдивої віри в Бога вони не мають. Та й ті, що зросли в християнських родинах також не завжди мають глибоку довіру Богові. Як бути всім їм?

Перший крок, який має зробити шукач істини, це усвідомити свою неспроможність спасти себе самому. Як обмежені і залежні істоти ми не можемо самі пізнати суть оточуючої реальності, тим більше вивільнитися від усіх залежностей, що оплутали душу, а отже ми не в змозі бачити речи такими, як вони є. Усвідомивши свою нікчемність, ми приходимо до необхідності отримати допомогу згори — від того, хто весь цей оманливий світ створив — від Бога.

Не знаючи яким є Бог, яке Його ім’я, ми тим не менш цілком можемо звернутися до Нього і попросити про допомогу. Попросивши, ми довіряємося божественній волі і виказуємо свою готовність прийняти Його провід в тому вигляді, як Він нам його об’явить.

Інколи буває, що Бог сам знаходить людину раніше, ніж вона почне його свідомо шукати, але практика показує, що в таких випадках людина часто зневажає цей дар, бо недооцінює — так було з Адамом та Євою. Коли ж людина всім серцем прагнутиме Бога, шукатиме його об’явлення та проводу, вона вже буде триматися відкритої правди набагато міцніше.

Так було з апостолами — Ісус покликав їх і вони просто довірилися йому. Розуміння його місії та справжня духовна віра прийшли пізніше, спочатку була лише довіра. Завдяки цієї довіри, яка повернула душі апостолів у первісно правильний стан, вони пізніше були заплідненні вже божественною вірою, плодом якої стало сповідання Христа Сином Бога Живого. Це сповідання є другою сходинкою на шляху до Царства Божого. Якщо на першій стадії людина, хоч і правильно налаштована, але все ще перебуває у темряві гріху, то на другій стадії через подих Святого Духа гріхи змиваються, душа очищується і народжується знову вже як нове створіння. Тягар гріха залишається в минулому, очі є відкритими до пізнання Правди.

І тоді вже приходить останній елемент таїнства віри — поєднання самого людського Духа з Духом Божим. Не злитно і нероздільно перебуватиме від нині божественний Дух з духовним людським єством. „Ваше тіло — храм Святого Духа”, — каже святий Павло (1Кор 6:19). Апостоли пережили це з’єднання під час П’ятидесятниці, ми це переживаємо у святих тайнах миропомазання та євхаристії. Від того моменту віра набуває повноцінного трьохвимірного стану: довіри, єднання, буття. Кожен наступний вимір віри не відкидає і не скасовує попереднього, а радше дорощується до нього, включає в себе. Так єднання у віри включає в себе довіру Божому проводу і волі; буття ж вірою містить і довіру, і єднання.

Отже, немає більшого нещастя, ніж втрата віри Богові. Людина духовно мертвіє, хоча ззовні може здаватися, ніби все добре. В такому стані Святі Тайни Церкви можуть нічого корисного не дати, оскільки всі благодать пройде мимо душі. В святих тайнах благодать об’єктивно присутня, але до зневіреної душі вона не просякає. І для того, щоби віра не вмерла, треба підживлювати її Словом Божим, взрихляти ґрунт серця покаянням і молитвою, удобрювати його чеснотами та практичним служінням ближнім і Богові, тоді дерево Життя посеред раю нашого Духа ніколи не зав’яне і завжди, коли тільки Бог того забажає, буде готове принести рясні плоди на поживу Святій Тройці і всім насельникам Царства Небесного, включно нас самих.

Робимо все, що корисне для віри, і відкидаймо все, що їй може зашкодити. Ось є таємний рецепт вічної молодості.

Михайло Шелудько