Рейтинг:  0 / 5

Звезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 
Віктор ЖуковськийВикладач догматичного богослов’я Українського Католицького Університету і головний редактор журналу «Християнин і світ» Віктор Жуковський розповів нашему порталові якою є різниця між православним, латинським і греко-католицьким богослов’ям, як вплинула Берестейська Унія на богословську думку Київської Церкви, а також яке місце посідає святий Григорій Палама в східно-католицькій традиції. 

Віктор Жуковський: Богослов’я УГКЦ інтенсивно розвивається

— Пане Вікторе, в багатьох православних немає чіткого розуміння чим відрізняється греко-католицьке богослов’я від латинського. То ж скажіть, будь ласка, чи є насправді така різниця і в чому вона полягає?
   
— Різниця між греко-католицьким богослов’ям і латинським така сама, як між православним і латинським. Я не беру до уваги різноманітні наслідки латинізації, що мали місце упродовж історії УГКЦ. Останнє є проблемою а не природою богослов’я греко-католиків. Літургійно-богословські труднощі, повязані за довгою латинізацією УГКЦ, поступово вирішуються на різних рівнях життя і богословлення Східної католицької церкви. Певна різниця полягає в еклезіології, оскільки УГКЦ, як помісна церква є в сопричасті з Римською церквою у контексті Вселенської Церкви, натомість православна ні. Важлим є також і те, що коли ми говоримо про інтерпретацію богословлення греко-католиків, то потрібно розрізняти ситуацію, яка реально присутня в богослов’ї і духовному житті УГКЦ, і якою вона має бути з огляду на її східнохристиянську природу (беручи до уваги не лише латинізацію а й стан зрілості різних вимірів життя УГКЦ сьогодні).

— Як Берестейська унія вплинула на богословську думку унійної Київської Церкви? Наскільки було змінено богословський дискурс?

 

— Питання дуже складне, оскільки має різні пласти духовного життя і богослов’я УГКЦ, у яких по-різному відбувались трансформаційні процеси після унії. Щоб хоч трохи заторкнути головні аспекти відповіді потрібно прочитати книгу о.д-ра. Бориса Гудзяка «Криза і реформа» та інші дослідження на цю тему, зокрема праці Королевського. Якщо коротко, то богословлення у УГКЦ пережило різні впливи, а саме: латинські, польські, протестантські тощо. Ці впливи дуже негативно позначились на розвої східнохристиянської духовно-богословської автентики в УКГЦ, яка до великої міри була втрачена. Це стосується як академічного богослов’я так і аскетично-монашого подвижництва. Недивлячись на втрати, УГКЦ перед лицем дуже важких історично-культурних і релігійно-політичних викликів, вижила і останні десятиліття інтенсивно розвивається, очищуючи своє богослов’я, відшуковуючи те, що втрачено, і, дивлячись у майбутнє, «дозріває» до Патріархального устрою як своїм богослов’ям так і духовністю.

— Які ви б могли назвати імена провідних греко-католицьких богословів, що зробили внесок у богословську спадщину Київської традиції? Чиї праці Ви би радили прочитати православним задля глибшого розуміння греко-католицької духовності?


— О. д-р. Петро Біланюк і його праці, які нажаль ще не доступні широкому загалу, також варто почитати праці Софії Сеник, Королевського, ну і само собою зрозуміло, що Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, Мирослава Івана Любачівського, о. Петра Ґаладзи, о. Андрія Чировського.

 

Стосовно греко-католицької духовності, то такої специфічно не існує!!! Духовно-богословське життя УГКЦ будується на східній, візантійські традиції зі всім її багатством і різноманітністю. Очевидно, що у різних монаших згромадженнях, мирянських спільнотах практикують різні римо-католицькі підходи до молитовно-духовного життя. У цьому й полягає специфіка Східної католицької церкви: зберігаючи своє, прийняте від Київського хрещення, духовно-богословське життя, водночас, залишатись відкритим до інших парадигм духовного шляху, які не суперечать а доповнюють власну традицію.

— Яке місце посідає святий Григорій Палама в східно-католицькій традиції?

— Наразі реальна ситуація не краща ніж була в Православній церкві до 20-го століття, коли ім’я Палами було забуте. В Православній традиції Палама був забутий у богословсько-академічній сфері, проте, в духовно-літургійному житті його постать завжди була присутня. В УГКЦ богослов’я Палами почало поступово досліджуватись в останні 8-10 років. З’явилось декілька статей і наукових праць з богослов’я святого Григорія Палами, рівня магістерських, ліценціатських і докторських робіт. Проте, його свято, яке православні церкви святкують у другу неділю Великого посту, офіційно ще не відновлене у літургійному календарі УГКЦ, хоч у деяких монаших і академічних спільнотах це свято святкують. Одним словом: хоч і поволі, але все таки іде процес повернення спадщини великого подвижники і богослова Східної Церкви і для УГКЦ. (Тим хто цікавиться питанням легітимізації богослов’я Св. Григорія Палами в греко-католицькі церкві раджу прочитати мою статтю: Жуковський В. Святий Григорій Палама і проблема його церковної легітимізації в УГКЦ // Наукові Записки Українського Католицького Університету. – 2009. – № 1. – С. 145-159).


— Чим є паламізм взагалі, і тим більше в УГКЦ? Чи то є жива богословська традиція, чи переживання богословського дискурсу що виник в рамках російської богословської школи в 20 столітті?

— Читайте «Добротолюбіє», праці самого св. Григорія Палами а також його сучасних інтерпретаторів, зокрема: В. Лоського, Г. Флоровського, Й. Меєндорфа, К. Уера, Х.Яннараса, Софронія Сахарова.  

 

Паламізм – це богословська інтерпретація свідчення про традиційний духовно-містичний святоотцівський досвід богопізнання, здійснена Григорієм Паламою у чіткіший і систематичніший спосіб аніж таку інтерпретацію ми зустрічаємо в отців до Палами. Тому Паламізм – це богословське осмислення і вираження мотивації, мети, способу внутрішнього ділання християнського подвижника. Паламізм як богослов’я без живої духовної практики немає сенсу. Щодо УГКЦ, то див. вище.

— Чи практикується ісихазм монашеством УГКЦ?

— Питання в тому, що розуміти під поняттям ісихазм (Див.: класифікацію різних підходів до розуміння ісихазму у книзі К. Уера «Внутрішнє царство»)? Якщо йдеться про практику постійної Ісусової молитви, то відповідь буде так, і душе широко. Якщо говорити про глибинне внутрішнє ділання і боротьбу з помислами, то думаю, що є подвижники і в УГКЦ, як у монашестві так і в миру, для яких саме у цьому полягає суть християнського подвигу. Але це духовно-інтимна сфера і Бог знає тих, хто намагаються жити правдивою ісихією.

— Як взагалі Ви ставитесь до духовно-богословського досвіду православних, що був здобутий ними поза єдністю з Католицькою Церквою? Чи варто його прививати до сучасної УГКЦ? Або може православна традиція вже настільки далеко відійшла від католицтва, що перейняття досвіду може нашкодити інтегральності УГКЦ? Як відокремити в ньому те, що несумісне з католицтвом?

— Не думаю, що коректно починати відповідати на ці питання бо лише натяк на відповідь на кожне з питань – це мінімум декілька сторінок тексту. .... Це широчезні і складнющі теми. Будь-який правдивий духовний досвід богопізнання в одній Східній церкві є важливий і корисний для інших. Тому ставлення до досвіду інших православних (які не є у сопричасті з Римом) нами православними-католиками, дуже позитивне. Правдивий досвід завжди знайде свій шлях поширитись у церквах, без жодної штучної прививки. Саме тому, наприклад, вірні греко-католики, студенти-богослови УГКЦ досліджують, керуються, пишуть наукові праці з богослов’я таких православних авторів, як: св. Симеон Новий Богослов, св. Григорій Палама, св. Паісій Величковський, Теофан Затворник, Сергій Булгаков, Павло Євдокімов, Володимир Лоський, Софроній Сахаров і т.д. До Бога є різні шляхи і різні церковні традиції (навіть в одній церкві, як наприклад в УГКЦ) це виражають, тому говорити про відхід когось від чогось некоректно. Церква визначає, що є сумісним чи не сумісним з її догматами а різні підходи «всередині» догматів – це вже сфера теологуменічної свободи.

— Що найбільше Вас захоплює в православній післярозкольній спадщині? Назвіть імена або явища.

— «Захоплення» – це не те слово. Те, що бракує греко-католикам, так це духовно-подвижницької спадкоємності, послідовності і тяглості у візантійсько-київській традиції, бо лише у духовному подвижництві, базованому на біблійно-патристичних підвалинах, народжується богослов’я сучасності, як відповідь на виклики часу. Православним братам набагато легше у цьому плані оговтатись від 70-літнього переслідування ніж греко-католикам, бо у них до 1917 року була більш ніж столітня історія відродження і розквіту монашества, перекладів і публікування святоотцівських творів (доречі завдяки нашому Паісію Величковському, який все це започаткував і переклав «Добротолюбіє»). У нас все це лише у зародку, і окрім того цей зародок перебуває в дуже непростій епосі постмодернізму зі всіма її позитивами і негативами.

 

Щодо імен, то повторюючи вже сказане, все, що було здорового, глибинного, автентичного відповідного біблійно-патристичній традиції у досвіді богопізнання у православних – це все також є корисне і гідне наслідування для греко-католиків. Уникаймо думати ексклюзивістичними категоріями дособорового періоду.

— Всім відомо, що Католицька Церква не вважає православних за єретиків. Але хіба відкинення церковного догмату не рівносильно єресі? Багато ж православних заперечують післярозкольні догмати католиків.
 
— Саме те, що КЦ не вважає православних за єретиків може вже говорити про те, що прийняті КЦ догмати вказують на певні істини, які також ісповідують православні (напр.: КЦ: догмат про непорочне зачаття; ПЦ: ісповідання віри в те, що Діва Марія є пресвята, пречиста, преславна, пренепорочна, чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів). Звичайно, існують певні проблемні моменти догматичного характеру, які випливають з різних парадигм богословлення на християнському Заході і Сході (напр.: різні підходи в Антропології, Маріології чи Тріадології, зі сторони Августиніаніанської парадигми богословлення і парадигми східних отців), які повинні обговорюватися на серйозних богословських екуменічних форумах. І не забуваймо про те, що догмати – це не істина, а вказівник на неї, оскільки таїнство Божественної реальності не можна вкласти у скупе догматичне формулювання. Виразники ж досвіду таїнства можуть бути у різних вербальних обгортках.

 

Розмовляв Михайло Шелудько 

Віктор Жуковський

 

Головний редактор суспільно-релігійного журналу «Християнин і світ», канд. філос. н, докторант богослов’я.
Закінчив радіотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту, філософсько-богословський факультет Українського католицького університету, магістерські студії з богослов’я у Лювенському католицькому університеті (Бельгія) і докторські студії з богослов’я у Фрібурґському католицькому університеті (Швейцарія). Працює викладачем богослов’я в Українському католицькому університеті (Львів).